<aside> 💡 Асортиментна кімната запрошує на серпневу резиденцію художниць та художників та пропонує простір для спільної роботи, обміну та роздумів про майбутнє. Так, так, про майбутнє - з усією його проблематичністю та недоречністю.
</aside>
Проживання, харчування та проїзд покривається організацією
Опен кол відкритий для будь-кого, але ми особливо запрошуємо починаючих професіоналів_ок, а також художниць та художників з Франківська.
Дедлайн: 27 липня 23:59
Результати щодо участі будуть відомі 29 липня
автор: Борис Філоненко
І до 24 лютого ми знали, що з майбутнім є проблеми. А відтоді ми окреслювали горизонт планування перервами між тривогами, десятьма–п’ятнадцятьма хвилинами, годиною, сьогоднішнім днем, десятьма вирішальними днями, максимум двома–трьома тижнями, порами року, цим роком. Тепер ми маємо 10—31 серпня, щоб подумати про те, як ми думаємо про майбутнє.
Кінець історії, розладнаний час, історіографічний поворот, шосте масове вимирання — існує багато способів не думати про проєкт майбутнього, адже там, попереду, лишається лише пережити одну з версій фіналу: ядерну війну, кліматичну катастрофу, геноцид, теракт, голод тощо. Найчастіше майбутнє постає перед нами в одній зі своїх викопних форм — як палеомайбутнє, як низка скам’янілих уявлень про завтра, які радше унеможливлюють рух, аніж виглядають добрим набором стратагем. Серед цього каміння можна знайти чисельні модерні проєкти, світле майбутнє, чудесний світ новий, антивоєнні візії Джона Леннона або виконання гарантій Будапештського меморандуму.
Разом з тим видається, що сьогодні недоречність питання про майбутнє співіснує з можливістю радикально його поставити: і персонально, і колективно. У мовному звороті “після перемоги”, в підготовці до контрнаступу, у щоденній розбудові соціальних зв’язків і нових сценаріїв взаємодії ми наважуємось надавати форму майбутньому, або точніше — надавати форм різним майбутнім. У ситуації, коли воєнна оптика маркує наші тіла і середовища нашого існування, скепсис щодо майбутнього трансформується у стани перманентних підтримувальних дій та підготовки до завтра. Контрнаступ може відбутися і в історії ідей про майбутнє.
Ми, Катя Бучацька і Борис Філоненко, підходимо до цієї резиденції з кількома сюжетами, що можуть мати розвиток або загубитись в новостворених маршрутах. Серед них є рядок з нашої нещодавної приватної переписки: “Не розумію до чого готуватися, до смерті чи до життя”. Є також слова з роману Ласло Краснагоркаї “Сатантанго”: “Не читай книгу Буття, читай Апокаліпсис”. А також кілька думок про бездіяльність, створення музею, апокаліптицизм проти катастрофізму, майбутнє художніх практик та інші поступи, характер яких потребує перевірки.
Цей текст я редагую в парку, у черзі за кавою, доки чекаю на нагоду пройтися порожніми залами музею Ханенків. "Ваша кава. І, будь ласка, чек з передбаченням", — каже бариста. Передбачення на чеку коротке: "Чекайте на зміни". Eventually, we need to check it out.